ВІД АВТОРА
PDF-версія книги

      Дві книги автора - "Українська народна музична творчість" та пропонована зараз "Українська музична фольклористика" - становлять двоступеневу навчальну дилогію. З першої студент отримує систематизовані знання фольклору (родів, жанрів), вона призначена для загальноосвітніх потреб середньої та вищої ланок музичної освіти. Книга "Українська музична фольклористика" розрахована на спеціалізовану освіту - для студентів та аспірантів з фаху "музична фольклористика" (етномузикологія), "історія і теорія музики", "керівник фольклорного ансамблю". Вона, проте, має ширше практичне призначення: може слугувати для поглибленого вивчення окремих тем на семінарах студентами інших музичних фахів - композиторами, диригентами тощо, а також придатися студентам-філологам університетів та педагогічних інститутів (насамперед розділи "Історія фольклористики", "Наукові школи та напрями", "Аналіз фольклорного твору" - про художні засоби поетики та інші параграфи).
      Матеріали книги (зокрема розділ "Документування народної музики" і особливо підрозділ "Редагування фольклорних текстів") знадобляться редакторам фольклорних видань. Робота буде корисною науковцям і тим любителям народної творчості, які бажають одержати ґрунтовні й систематизовані відомості з науки про фольклор. Численні збирачі фольклору та упорядники збірників народної музики (почасти й усної словесності) зможуть скористатися теоретично вивіреними порадами - як укладати й редагувати фольклорний збірник.

   8

       Подібного роду праці з етномузикології в колишньому СРСР не видавалися, хоч потреба в них була надзвичайно гострою. Не виключено, що окремі положення навчального посібника деяким викладачам та студентам можуть здатися несподівано складними (зокрема, "Аналітичні нариси з редагування" і деякі інші), їх можна прочитати в порядку ознайомлення. Навчальний посібник готувався з орієнтацією на розвиток музичної фольклористики протягом найближчого десятиліття і має, так би мовити, де в чому випереджаючий характер. Маючи фольклористичну класику світового рівня, чи можемо ми створювати навчальні праці "учорашнього дня"?
      Саме прагненням підняти рівень вітчизняної музичної освіти до рівня європейської й породжена мета і реалізація цієї книги. У вищому навчальному закладі студент не може повторювати раніше пройдене (що, на жаль, має місце, в тому числі й під час вивчення фольклористичних предметів). Він повинен вчитися мислити, розвивати творчі здібності, а також виявляти інтерес до помірно дискусійних проблем музичної фольклористики як науки. Такі міркування зумовили як стиль викладу навчального посібника, так і його структуру: для більшої частини матеріалу характерний проблемний виклад (особливо таких розділів, як "Історія фольклористики", "Наукові школи та напрями", "Упорядкування збірника", "Редагування фольклорних текстів"). Саме ці розділи покликані збуджувати творче мислення, виховувати розумну критичність та принциповість у ставленні до наукових проблем.
      Навчальний посібник потребує від читача великої самостійної праці. Насамперед слід зазначити, що неможливо опанувати суть проблематики, не вивчаючи додаткову літературу (як мінімум ту, що вказана в бібліографічному спискові). Логіка посібника вимагає цього однозначно.

   9

       Новою є головна методична ідея навчального посібника. У ньому не просто подаються теоретичні й практичні відомості, здобуті музичною фольклористикою протягом двохсот років її розвитку: вони підпорядковані обґрунтуванню головної мети музично-етнографічної праці - методиці опрацювання наукового збірника фольклору. Створення наукового збірника (в тому числі й рукописного) має прирівнюватися до наукової монографії, а науковий збірник мусить прийматися вченими радами із захисту дисертацій для розгляду його як кандидатської дисертації (зрозуміло, збірник має відповідати вимогам, викладеним у цій книзі у розділі 5). Є збірники, автори яких гідні наукового ступеня доктора мистецтвознавства. Зокрема, докторського ступеня заслуговував виданий наприкінці 1960-х років збірник "Украинские песни Закарпатья" В. Гошовського.
      Недооцінка праці над науковим збірником фольклору відходить у минуле: гальмує справу відсутність у ВАК положення про прийняття наукових збірників фольклору до захисту як дисертаційних праць. Від молодих дослідників залежить, як швидко стане реальністю усвідомлення наукового збірника фактором особливої наукової ваги та історичного значення. Його вага не поступається теоретичним працям, а в окремих випадках може їх і перевершувати.
      Свою потаємну глибину з максимальною силою самореалізації цей вид роботи (укладання наукового збірника) досі відкривав переважно зрілим дослідникам. На сьогодні далеко не всі, хто стикається з фольклором, вміють не те що укладати, але й читати наукові збірники, до кінця вникати у їхню вишукану логіку і користуватися величезною їхньою інформативністю. Книга дасть змогу краще зрозуміти важливість і серйозність упорядкування наукового збірника фольклору і фактично уперше в фольклористиці отримати вичерпні відомості про правила його опрацювання. Крім того, вона допоможе (хочеться сподіватися) серйозній науковій молоді теоретично й методично озброїтися у боротьбі з пісенниковим дилетантизмом.

   10

       Скориставшися нагодою оприлюднення цієї праці, висловлю деякі міркування і про фольклористичну педагогіку. Від них залежить розуміння структури й стратегії викладання музичного фольклору.
      Викладач народної музики мусить мати чіткий погляд на предмет (власне, на музичний фольклор). Від того, які уявлення у цій сфері домінують, залежить концепція опису народної музики (або у філологів - народної словесності). Для з'ясування поглядів на предмет доцільно торкнутися виданої між 1930-ми та 1990-ми роками найбільш відомої освітньої літератури.
      Першою такою працею в Україні була "Українська усна словесність" Ф. Колесси (Львів, 1938). Він перебував на позиціях західної етнології, тому його підхід до фольклору визначався увагою до функцій жанрів (щодо обрядових пісень), історичного змісту (в епіці), поетичних мотивів (у ліриці). Для методики висвітлення обрядового фольклору визначальним був етнографічний підхід, не-обрядового - типологічний (за тематичними показниками). Фольклор як предмет науки Ф. Колесса розглядав не з філологічних, а з етнологічних позицій.
      У другій половині XX ст. співробітники Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографи ім. М. Рильського АН УРСР видали два навчальні посібники під назвою "Українська народна поетична творчість" (1958 та 1965 рр.), a 1982 р. опубліковано підручник М. Грицая, В. Бойка, Л. Дунаєвської "Українська народно-поетична творчість". Протягом тих самих десятиліть було видано кілька аналогічних праць у Росії, загалом більш високого рівня (але з властивими для часу, а також філологічного підходу до фольклору недоліками та сумнівним поглядом на предмет фольклористики).

   11

       Достатньо зупинитися на одному з цих видань - праці В. Анікіна та Ю. Круглова "Русское народное поэтическое творчество" (Л., 1987). Порівняно з іншими східнослов'янськими підручниками для філологічних факультетів, ця книга відзначається помітно вищим рівнем професійності і, головне, чіткою (хоча й спірною) концепцією бачення фольклору як предмета. У ній виразно проступають усі ті позитиви й негативи, що властиві педагогіці не тільки з усної словесності.
      Концепція В. Анікіна та Ю. Круглова така. Вони заперечують доцільність вивчення фольклору як культурного комплексу, відхиляють етнологічний підхід до пісенної творчості. Натомість народна творчість проголошується мистецтвом слова. Наполегливо виступаючи проти етнологічних поглядів на фольклор, автори розцінюють застосування етнографічної методики зарубіжними дослідниками як недолік західноєвропейських етнологічних шкіл. І вважають, що на таких позиціях фольклористика перестає бути єдиною наукою і перетворюється на суму наук - етнографії, історії релігій, психології, архітектури тощо.
      Але фольклористика є складною наукою, яка включає цілий комплекс дисциплін. Інакше і не може бути: природа фольклору не піддається пізнанню засобами лише однієї дисципліни. Вилучення ж одного якогось складника із фольклору веде до підміни предмета, а водночас і методології його дослідження. Щодо "усної словесності" це особливо очевидно: вивчається не фольклор, а усна література за допомогою літературознавчих методів (див. також розділ 3 § 4).
      Виникає запитання: коли насправді втрачається предмет фольклористики? Тоді, коли вона вивчає народну культуру як історико-етнографічний комплекс, чи тоді, коли словесна фольклористика перетворюється на одну з літературознавчих дисциплін?

   12

       Можна погодитися, що задля вивчення поетики відмова від етнографічного комплексу може бути й зручною. Але тоді, по-перше, слід визнати, що вивчається не власне фольклор і не народна творчість (як це означено в назві підручника В. Анікіна і Ю. Круглова), а саме усна словесність, і що це в такому разі не курс фольклору, а спецкурс літератури. По-друге, слід визнати й інше: літературоцентристське вивчення фольклору - це шлях його руйнування як культури цілісної. І особливо спірний такий підхід у навчальній літературі. У студента однозначно складається уявлення про фольклор як звід "поетичних знаків" (епітетів, метафор, сюжетів, величань, докорів тощо). Неможливо зрозуміти фольклор як віковічну культуру, якщо об'єкт буде подаватися без урахування умов його історичного побутування й розвитку.
      З усної словесності є численна література. Але відповідна література з музичного фольклору, за винятком Росії, не видавалася. Однак і в Росії існував єдиний підручник "Русское народное музыкальное творчество" Т. Попової, який виходив кількома випусками, починаючи з 1955 р. Віддаючи належне книзі, на якій вчилися покоління музикантів і яка у ті часи відіграла свою позитивну роль у поширенні знань про народну музику (там навіть є окремі розділи про українську народну музику), слід вказати і на її недоліки. Серед них - ухил в методику загальномузикознавчих описів, пояснення характеру наспіву через зміст тексту, забагато уваги до аспекту "композитор і фольклор". На прорахунках цієї праці немає потреби зупинятися докладно: по можливості вони враховані автором цих рядків під час написання попередньої і даної книг.
      Але тема "композитор і фольклор" потребує окремого обговорення. І не тому, що вона є важливою для курсу фольклору; саме навпаки: без неї цілком можна обійтися при вивченні народної музики. Це проблема цікава, важлива, але - це проблема загального музикознавства (де вона мусить вивчатися й розроблятися), а не фольклористики.

   13

       Обговорити ж її слід тому, що в багатьох музичних закладах освіти та програмах з народної творчості вона міцно прижилася. Причина зрозуміла: по-перше, в радянські часи таку тему можна було (на відміну від фольклору) ідео-логізувати, по-друге, за браком фольклористів, народну творчість викладають теоретики та музиканти інших спеціальностей. Вони мимоволі (іноді й свідомо) переносять акцент з фольклору на фольклоризм.
      Насамперед слід вказати на дидактичну помилку викладання теми "композитор і фольклор" у курсах музичного фольклору. Вона полягає в тому, що тема подається не в культурологічному (як треба було б), а в мистецтвознавчому ключі. І виникає негативне порівняння народної музики з композиторською. Усі слова педагога про естетичну вартісність фольклору для слухача-непрофесіонала (а саме такими щодо народної творчості і є студенти, особливо середньої ланки освіти) стають непереконливими, коли після сільського одно- чи двоголосого співу зазвучать композиції М. Глінки, П. Чайковського, М. Леонтовича, Л. Ревуцького, Є. Станковича та ін. Причина та, що порівняння відбувається в межах одного виду мистецтва. А слід би подавати тему "композитор і фольклор" (якщо вже її подавати) в культурному контексті усіх різновидів фольклоризму. Тобто тему "композитор і фольклор" необхідно замінити більш широкою темою "фольклоризм" .
      Викладачі фольклору, часто випускники філологічних факультетів, теоретичних та інших відділень консерваторій, все ще почувають себе або літераторами або музикознавцями.

   14

       Тоді як кожен мав би почуватися насамперед істориком культури - як усвідомлював себе ним К. Квітка. "В терені історії культури та філології, - писав він, - я почував себе учасником спільної роботи над історичними проблемами, вносячи в загальну справу відомості, що випливали із вивчення народної музики як одного із явищ загального процесу історії культури"1. Таким має бути кредо сучасного педагога-фольклориста, як і фольклориста-науковця.
      Від східноєвропейських видань помітно відрізняються праці західних авторів. Для прикладу візьмемо дві книги: "Теорія та метод в етномузикології" американського вченого Б. Неттла" та "Музична етнографія" польської дослідниці А. Чекановської 3. Вони призначені для студентів-етномузикологів. Праця Б. Неттла містить огляд музичного мистецтва народів світу за його складниками (звук, музика як мистецтво комунікації тощо) та аналіз дотичної літератури. У висновках автор робить гідне уваги зізнання: "Якщо ми досягли наслідків у демонстрації чогось у цій книзі, то насамперед того, що з'ясували: етномузикологія є наукою, яка тільки-но починає використовувати свої можливості". Звідси випливає важливий для нас висновок: проблемний розгляд та опис фактів і їх інтерпретація зараз важливіші за спроби обмежити зміст навчальної літератури одними лиш нормативними знаннями.
      Робота А. Чекановської складається з двох частин: методологічної (предмет, мета дослідження, історія музичної етнографії, її проблематика) та методичної (обробка та опис матеріалів, категорії опису - лад, ритм, форма, виконавство).

   15

       Праця містить багато інформації, однак виглядає дещо конспективно (особливо в частині "Методологія"). Очевидно, на змісті й викладі позначився залишковий лекційний стиль (робота писалася на основі текстів лекцій, і в аудиторному викладі, мабуть, стислі положення з'ясовувалися).
      Праці Б. Неттла, А. Чекановської та інших зарубіжних авторів мають для нас цінність як додаткова навчальна література. У цілому для вітчизняної фольклористики орієнтація на їх стиль, зміст і план мусить бути зважливо-помірною: маючи П. Сокальського, Ф. Колессу, К. Квітку, С. Людкевича, В. Го-шовського, С. Грицу - дослідників європейського рівня, ми, копіюючи, більше втратимо, аніж придбаємо. Як у науці, так і у створенні навчально-фольклористичної літератури ми маємо йти власними шляхами - не ізолюючись від західних і східних шкіл, але й не перебільшуючи для нас їхнього значення.
      Торкнуся ще одного назрілого питання. Навчальний посібник відкривається розділом "Від первісного мистецтва до фольклору. Генезис музики". У ньому висвітлюються питання становлення людини, виникнення та розвитку культури й музичного мистецтва.
      Віддаючи належне зусиллям істориків і теоретиків європейської музики за вироблення уявлень про первісне мистецтво, слід визнати: назрів час включити проблеми походження музики в курс музичного фольклору і фольклористики. Аргументи ті, що і первісне мистецтво, і фольклор мають усну природу; вони пов'язані як еволютивно, так і структурно; фольклор є вищим ступенем розвитку опрацьованих первісним мистецтвом зорових, звукових та пластичних форм. Первісне мистецтво на наших землях зникло без сліду: в епоху землеробського неоліту воно перетворилося у фольклор, який зберігає з ним багато спільного у законах будови, функціонуванні та образній мові.

   16

       Таким чином, досліджуючи фольклор, ми заглиблюємося водночас у специфіку первісного мистецтва; розглядаючи ж первісне мистецтво та механізми його творення, ми усвідомлюємо фольклор як колосальний, далеко не пізнаний звід історичної пам'яті людства, укладений у вигляді системи закодованих символів. Зв'язок первісного мистецтва і фольклору настільки глибинний і безперервний, що доцільність включення теми про походження музики до проблем музичної фольклористики не може викликати ніякого сумніву.
      Нарешті, кілька зауважень щодо термінології.
      Для назв науки про фольклор вживаються різні терміни: музична фольклористика, порівняльне музикознавство, музична етнографія, музична антропологія, етномузикологія. Усі вони виникли на певних етапах пошуку специфіки та методів молодої науки. З приводу цих термінів відбувалися дискусії, які не припинилися й досі. Однак вони втратили продуктивний сенс і мають тільки історичний інтерес. Зараз більшість термінів можна розглядати як синоніми, а деякі (порівняльне музикознавство, музична антропологія) слід взагалі виключити з ужитку - або як застарілі, або як такі, що не відповідають нашій традиції. Доцільно вживати головний широкий термін - музична фольклористика. Ним охоплюється увесь комплекс дисциплін, що вивчають фольклор. Термін музична етнографія вказує на практичний бік фольклористики (польова робота, фондування матеріалів). Термін етномузикологія може вживатися на означення теоретичного напряму музичної фольклористики, а також для найменування фаху: "етномузикознавець" - тобто фольклорист-музикознавець.
      Призначення навчального посібника обмежене насамперед музично-пісенним фольклором. Інструментальна музика розглядається тією мірою, якою її запис та вивчення можуть бути доступні спеціалісту з музично-пісенної культури. Що ж до танцювального мистецтва, то тут довелося обмежитися побіжними нотатками: українська етнохореологія поки що перебуває на стадії формування.

   17

       Праці В. Верховинця та А. Гуменюка зорієнтовані на прикладне використання народної хореографії. Доробок Р. Гарасимчука та Л. Сабан - це поки що початок, який недостатній для науково-методичних узагальнень.
      Фольклористика - наука історична. Але наукове пізнання історії неможливе без критичної оцінки. На сторінках посібника читач натрапить на судження, які не вичерпуються описом та безособовою констатацією доробку попередників і сучасних фольклористів. Критику можна порівняти з ліками: вони гіркі, проте сприяють здоров'ю. Зрозуміло, що з себе я так само не знімаю відповідальності за минулі прорахунки. Певно, вони будуть і в цій книзі. Як говорили давні римляни, еrrare humanum est - людині властиво помилятися. Тож нехай уважний читач вважає за обов'язок вказати на недоробки як особисто авторові, так і через пресу. Але хотілося б нагадати: найпевніший шлях до істини - створення альтернативних навчальних і теоретичних праць..

Анатолій Іваницький
   18

Бібліографія


Яндекс.Метрика