ВІД АВТОРА
PDF-версія книги

      Призначення посібника – поглибити розуміння музичної форми та її генезису. Орієнтовано його насамперед на фольклористів і теоретиків, може використовуватися на ввідних лекціях з курсу аналізу музичних форм, що вивчаються студентами інших музичних спеціальностей. Принципово новим у цій роботі є розгляд генезису музичного мистецтва в єдності мислення, мови і музики через посередництво понять і категорій синтаксису.
      В музикознавстві існують недостатньо досліджені питання, серед яких – логічні механізми становлення та функціонування музичної форми. Скромні наслідки дотеперішніх зусиль у сфері генетичної проблематики музичного мистецтва пояснюються тим, що тут вимагалося координованого розгляду – з залученням відомостей з логіки, лінгвістики, психології (в тому числі палеопсихології), етнографії, історії, археології.
      Традиційно вивчення будови музичних творів досі розпочинається з розгляду періоду. Сам же механізм функціонування музики залишається не з'ясований. Внаслідок у студента створювалося враження, що музика – самодостатня сфера, що постала вона в результаті саморозвитку. А ті уривчасті відомості, які де-не-де трапляються в літературі про зв'язки мислення, мови і музики, проходять повз свідомість читача, оскільки їх не було виведено на рівень теорії.
      Музика, як і будь-які прояви людського мислення, спирається на апарат логіки. Безпосередньо простежити його дію у сфері музики майже неможливо.

   5

       Однак це можна зробити, аналізуючи взаємопов’язану тріаду: “мислення – мова – музика”. У вказаній тріаді мислення є визначальним дпя функціонування двох інших складників.
      У мисленні історично (ще за мустьєрської доби 1) відпрацьовувався логічний апарат, який втілювався у закони мови і музики (втім, як і в усі інші види людської діяльності). Мову вивчено досить ґрунтовно, тому склалися плідні умови для зіставлення її логічної структури із структурою музики. Однак прямолінійно вирішити проблему “мова і музика” досі не вдалося (численні спроби такого гатунку якихось переконливих наслідків не принесли). Тому доводилося шукати ті структурні явища, які, по-перше, уособлюють закони мислення, а по-друге, можуть бути простежені і в мові, і в музиці. Вони зосереджені в синтактиці.
      Музично-синтаксична проблематика – найменш опрацьована галузь музикознавства і фольклористики. Її основи викладено у перших двох розділах посібника. У першому розділі (“Членоподільність мови і музики”) подаються необхідні поняття з синтаксису та з'ясовується головна для будь-якого формотворчого процесу проблема членування цілого.
      Другий розділ історіографічний. У ньому коротко схарактеризовано спроби опрацювання музично-синтаксичної проблематики. Їх названо "теоріями". Не усі вони довершені, але за спектром інтересів можуть претендувати на таке визначення.
      У третьому розділі "Становлення логіки "простежено розвиток мислення – від початку антропогенезу до фігур логічного та магічного мислення, що лягли в основу феномену мистецтва і музики.
      Оскільки, як було сказано, найкоротший шлях до пізнання логічних основ музики пролягає через синтаксис, у четвертому розділі зосереджено увагу на розвитку мови, проведено паралелі та вказано на аналогії між мовними й музичними проявами синтаксису

   6

       У п'ятому розділі "Музика як історичний код" оглянуто становлення музики, відзначено роль магічних стимулів і дано характеристику логіко-синтаксичних категорій – формотворенняперіодичності, паратаксису (сурядності) та гіпотаксису (підрядності). Між цими трьома логіко-опорними конструкціями розташовується безліч композиційних винаходів, початковий з яких – повтор (на зразок "Щедрика", відомого в обробці М. Леонтовича), а кінцевий – гомофонний період (музична респонсія або музичний гіпотаксис – здобуток XVI–XVII ст., період з двох речень, які перебувають між собою у стосунках "питання – відповіді").
      Заключний розділ – практично-аналітичний: тут вміщено кілька етюдів, кожен з яких розв'язує конкретну проблему, що випливає з методологічної концепції книги та спирається на її методичний апарат. Щоб ствердити тезу про надвидове, універсальне значення логіки, в аналітичних етюдах показані деякі приклади вирішення не лише етномузикологічних, але й етнологічних проявів логіки формотворення.
      Розгляд генезису музики та її логічних основ міг бути здійснений тільки на матеріалах народної музики. Етнографи, лінгвісти, етномузикологи одностайні у висновках: мова та фольклор зберігають реліктові явища, вік яких обчислюється у десятки тисячоліть (деяких – до сотні тисяч років, як стверджує Б. Рибаков 2). Саме через це документальну базу дослідження становлять народні мелодії. А одним з головних методів аналізу є декодування збереженої у фольклорі інформації.
      Кінець XX століття позначився поворотом науки до комплексних досліджень та посиленням міждисциплінарних зв'язків. Власне, за законом заперечення заперечення ми повертаємося (звісно, на новому рівні) до універсалізму античних і середньовічних наукових поглядів, освіти. Існуючі методи викладання вузько спеціальних дисциплін явно потребують перегляду в бік розширення інтелектуальних горизонтів, посилення проблемності навчання, поглиблення координації різних наукових галузей.

   7

       У п'ятому розділі "Музика як історичний код" оглянуто становлення музики, відзначено роль магічних стимулів і дано характеристику логіко-синтаксичних категорій – формотворенняперіодичності, паратаксису (сурядності) та гіпотаксису (підрядності). Між цими трьома логіко-опорними конструкціями розташовується безліч композиційних винаходів, початковий з яких – повтор (на зразок "Щедрика", відомого в обробці М. Леонтовича), а кінцевий – гомофонний період (музична респонсія або музичний гіпотаксис – здобуток XVI–XVII ст., період з двох речень, які перебувають між собою у стосунках "питання – відповіді").
      Заключний розділ – практично-аналітичний: тут вміщено кілька етюдів, кожен з яких розв'язує конкретну проблему, що випливає з методологічної концепції книги та спирається на її методичний апарат. Щоб ствердити тезу про надвидове, універсальне значення логіки, в аналітичних етюдах показані деякі приклади вирішення не лише етномузикологічних, але й етнологічних проявів логіки формотворення.
      Розгляд генезису музики та її логічних основ міг бути здійснений тільки на матеріалах народної музики. Етнографи, лінгвісти, етномузикологи одностайні у висновках: мова та фольклор зберігають реліктові явища, вік яких обчислюється у десятки тисячоліть (деяких – до сотні тисяч років, як стверджує Б. Рибаков 2). Саме через це документальну базу дослідження становлять народні мелодії. А одним з головних методів аналізу є декодування збереженої у фольклорі інформації.
      Кінець XX століття позначився поворотом науки до комплексних досліджень та посиленням міждисциплінарних зв'язків. Власне, за законом заперечення заперечення ми повертаємося (звісно, на новому рівні) до універсалізму античних і середньовічних наукових поглядів, освіти. Існуючі методи викладання вузько спеціальних дисциплін явно потребують перегляду в бік розширення інтелектуальних горизонтів, посилення проблемності навчання, поглиблення координації різних наукових галузей.

Анатолій Іваницький

Іваницький A.I. Основи логіки музичної форми (проблеми походження музики). Навчальний посібник. – К. : Альтерпрес, 2003. – С. 5–8.

   8

Бібліографія


Яндекс.Метрика