"ОЙ ХОДИВ ЧУМАК..."

      Куди оком не кинь – степ. Без кінця і краю. Навесні й до середини літа котить вітер шовкові хвилі у степових травах. А далі – зелень жовкне під гарячим сонцем, у вибалках встоюється міцний дух чебрецю. Дзвенять з високості жайворонки, ширяв у безмежжі неба орел, а внизу, між прив'ялою ковилою, степова чайка готує підняти на крило молоде своє птаство. Та раптом домішуються до гомону вітру, трав і степового птаства віддалені звуки й голоси. То йде чумацька валка: вози риплять, ярма бряжчать, воли ремиґають. Із-за пагорба спершу виринає двоє-трое кінних дозорців, а там – перша мажа, запряжена паровицею полових волів, друга, третя... 30–40, а, бував, й удвоє більше, йдуть чумаки одвічними дорогами – Чорним, Царгородським, Харківським, Муравським шляхами – у Крим, в Причорномор'я... З п'ятнадцятого, а, може, ще й з чотирнадцятого століття аж до другої половини дев'ятнадцятого віку торували степові дороги люди мужні, відчайдушні – українські козаки, селяни й міщани.

   5

       Чигали на них хвороби й злигодні ранньої зими, налітали степові розбійники-харцизи, татарські орди. Тож недарма на мажах, окрім риби й дьогтю, солі й зерна, недалечко – під рукою – лежали шаблі, піки та вогнепальна зброя. Лиш завбачать дозорці підозрілого вершника на виднокраї – зараз мажі ставлять у коло, а там вже, кому яка доля судилася.

З Перекопу до Салгирі там неміряні милі,
Ой там лежать чумаченьки – де три, де чотири.

      Отакий-то був цей півтисячолітній, незвичайний торговельно-візницький промисел, названий чумакуванням. Охопив усе Подніпров'я, Центральну, Лівобережну Україну. Про його господарче значення можна судити хоча б з того, що чумаки розвозили щороку мільйони пудів риби, вина, воску, дьогтю і дві третини усього товарного зерна. Не кажучи вже про інше, і насамперед – сіль. Тож народ, кепкуючи з чумаків (водночас і шануючи їхню працю), склав такий жарт: "Хоч і мажі попомазав, дак і солі попоїв".

   6

       А пісні? Ті, звичайні, що співали і співають у дорозі, і на бесідах, і в козацьких походах. Звідки вони беруться? Хто їх складав? І тут була своя відповідь. Чумаки, мовляв, учинивши торг, перед зворотною дорогою йшли до моря, ховалися на березі і чекали ночі. Як заяснить небо зорями і замерехтить Чумацький шлях, – виходять грітися на місячне проміння русалки, водять танки, співають. А чумаки слухають та вчаться тих пісень, а по тому й розвозять їх по всій Україні.
      Слово "чумака" (як і "козак" – вільна людина) – тюркського походження: від "чум" – діжка (мажі були завантажені бурдюками і діжками). Чумацькі пісні – і ті, що співали самі чумаки, і ті, що складали про них односельці, – належать до найсвоєрідніших духовних надбань народу. І сам чумацький промисел, і його пісенний літопис б унікальними у світовій культурі.

   7

       Певною мірою схожі явища є в історії багатьох народів (наприклад, російські "ямщицкие песни"), але такого розмаху ні саме візництво (окремі валки ходили до Угорщини, в Москву), ні пісні (з варіантами українських чумацьких пісень налічується кілька тисяч) не дістали ніде. Почасти це пояснюється традиціями визвольної боротьби українського народу, яку він вів упродовж століть проти турецької та польсько-шляхтянської експансії. Масове покозачення, поступове просування хуторів униз по Дніпру та колонізація Степової України, пов'язані з цим потреби розвитку загальнонаціональної економіки та звичка до суворої боротьби – все це і створювало ті умови, в яких виникло і розвивалося чумацтво. Але вирішальними, безумовно, були економічні міркування.
      Проте цей, економічний бік чумакування у піснях майже не відобразився. Бо один із законів мистецтва – залишається у спадок поколінням на віки лиш те, що торкав душу людини. З цього погляду чумацький фольклор є своєрідним "пісенним щоденником", "подорожніми нотатками" ліричного, а подеколи – епічного змісту.

   8

       Пісні гуртуються навколо побутових прикмет, що були визначальними для чумацького стану: прощання з родиною, вихід у дорогу; подорожні пригоди – частіше сумні (хвороба, смерть, втрата волів, майна, оборона від грабіжників, тяжка зимівля "пізніх" чумаків у Степу чи Великому Лузі у пониззі Дніпра); зворотний шлях і повернення додому.
      Окреме місце належить "моралізаторській" тематиці. Наприклад, молодий легковажний чумак влітку відмовився допомогти хуторянам косити сіно. А взимку ("Ой прийшла зима, лютії морози, нічим волів годувати" ) чумакові доводиться про це пошкодувати: хазяїн, до якого він звертається з проханням продати сіна, впізнає його і нагадує про літню відмову. Або інша група пісень, де йдеться про чумака, що пропиває добро. В усіх піснях поведінка чумака-гультяя засуджується.

Ой ти чумак, ти ледащо,
Пропив воли за нізащо.

   9

       Чумацькі пісні – стилістично неоднорідний жанр фольклору. Найдавніші з них – це переважно одиночні (одноголосі) наспіви з розвиненою, нерідко – розкішною ритмомелодикою, що належить до вищих взірців не лише українського, але й світового фольклору ("Ох і не стелися, хрещатий барвінку", "Ой у полі криниченька, з неї вода протікає", "Косарики сіно косять", "Ой косить хазяїн та на сіножаті"). Шедеври цього чоловічого виконавського стилю записав у XIX ст. М. Лисенко.
      Багатоголосі варіанти чумацьких пісень здебільшого розспівувалися жіночими або мішаними гуртами і, отже, створені не в середовищі самих чумаків, а належать їх оточеною: односельцям, родичам. Тому висвітлення чумацького життя тут має свої риси і в змісті, і в мелодиці. Якщо чумацькі чоловічі пісні трапляються не лише в діатонічних, але й альтерованих ладах широкого, понад октаву діапазону наспіву, то багатоголосі зразки здебільшого діатонічні, пристосовані до можливостей грудного тембру жіночих голосів.

   10

       Частину одноголосих пісень слід зарахувати до своєрідної чумацької епіки – вони схиляються до речитативності, до споглядальності й філософічності у змісті ("Ой косить хазяїн та на сіножаті", "Ой летів пугач та понад возами"). Багатоголосі ж пісні розспівні, кантиленні, їхньому змістові властивий погляд наче збоку, ззовні на чумацьке життя. Показовими можна вважати, скажімо, пісні алегоричного змісту – про спалення солов'їного чи ремезового гнізда або лиху долю чайки, "що вивела чаєнята при битій дорозі" ("Ой наїхали чумаки з України", "Ой горе тій чайці").
      Окреме місце посідають пісні, які до чумацьких, власне, зараховуються умовно. У їхньому змісті згадується чумак або чумацьке життя, але за місцем у традиційному побуті та за ритмікою це пісні танцювальні або жартівливі, зрідка – сатиричні. В них "чумак" до певної міри така ж збірна особа, як "дід", "баба", "кум" чи "козак" у споріднених гопаках, козачках, коломийках, шумках, метелицях ("Гей, мамо, чумак іде", "Ой посіяла я ріпку, вродилась квасоля", "Шмаровіз мазав віз", "Мати моя, мати моя").

   11

       Більшість чумацьких пісень належить до народнопісенної лірики, народження і художнє становлення якої припадає на XV–XVII ст. Разом з тим найдавніші зразки (передусім одноголосі) вказують і на більш давні – епічні джерела. Особливо це торкається образних і темпових асоціацій з нескінченними дорогами, повільним рухом чумацької валки і широтою степових просторів.
      Чумацькі пісні живуть у народі й сьогодні, хоча з часу занепаду чумацького промислу минуло понад сто років, їхня популярність пояснюється високою художністю текстів і наспівів – тим, що безіменні творці зуміли вкласти в них загальнолюдські художні й моральні цінності.

Анатолій Іваницький
   12

Алфавітний покажчик пісень


Яндекс.Метрика